Привіт  знову я хочу вас пораджувати завтра ваша команда зіграє з командою великих бичків у футбол і як яя сподіваюся виграє

Грібки 


У селі Перехресному ходила мачька. Кликали, що то умітка. Як увійшла до хаты, хто ї погладив, дав їсти, там не робила ничь. А хто ї не дав ничь, бив ї, там вшиткі умерли, доґде челянника.
Як всі там умерли, хотіла йти в Буковець, в село наше. А ту порадили так, щьо треба два быцьки-близнюки запрягти, оборати деревляным плугом село. Так умітка не перейде через борозду. Прийшла она оту на вирьх, там дуже пищяла. Далі пішла горі лісом (а там всі люде повтікали). Вшиткі повмирали на місци, там їх і поховали. І за то кликают Грібки.

На граници села Вишних і Нижних Верецких є на однім вершку невеличкий ставок (озеро) завбільшки як піводного морґа землі. То озеро називают Свиридово. В нім літом, коли є велика посуха, то на тілки змалієтся води, що може худоба ходити. Із одного боку воно є дуже глибоке, і то місто називают 'вікном'. Вода з того озера не витікає і не втікає до него, но стоіт там вічно.
Говорят старі люде за те озеро такий переказ. Колись в непам'ятних часах жив собі богатий господарь у селі Вишних Верецких, що називався Свирид, зате і озеро назвали Свиридово. Той господарь мав слуги і служниці до помочи в господарстві, а за сембрелю слугам не платили місячно, як теперь, але токмилися на цілий рік, а заплата була така одному слугови: обув, одежа і посіяти за дньом землі вівса - то є оден морґ поля наорати і засіяти.
Свиридів слуга також витокмив собі від Свирида, щоби йому ґазда наорав той день землі на Великдень, бо тоді наоре собі найбільше, а, може, удвоє більше, як інших днів, бо то мав би бути найдовший день, 'великий день'.
На Великдень, ще на зорях, вийшли на поле орати, щоби богато наорати землі і посіяти богато. Орют собі, орют, а слуга все воли поганяє, щоби якнайбільше наорати та погойкує на воли:
'Гей, волики, гей, бо днесь великий день'. Та знов поганяє. Коло дев'ятої години винесла Свиридова жінка обід. А в тій хвили, коли в церкви на Великдень найбільша відправа відбувається, коли в церквах Євангеліє читається, тогди під землею загучало і земля завалилася, куда було наорано, тільки те все вода закрила. А де мав бути плуг та ярма, заніски і бичилно, то і до днесь там серед озера росте рекетовий корч, а з-між корча стирчит тирпата берізка. Говорят так старі люде, що із занізок виріс рекетовий корч, а із бичилна - береза.
Коло озера сут два великі камені, та се мали статися тими каменями Свирид і його жінка. Поодні також і то говорят, що коли б на Великдень коло озера приложив ухо до землі і послухав, то почув би з-під землі ті слова: 'Гей, волики, гей, бо днесь великий день'. Але з хрещених людей ніхто не іде на Великдень до озера слухати тих слів.